Мінівен чи спортивна машина

Мінівен чи спортивна машина

Нацуму Хуясі - 18

Нацуму Хуясі - 18

40 російських рок-груп

40 російських рок-груп

Неможливі полички

Неможливі полички

26.05.2017

Орхідея
Орхідея "Голуб"
Черепи
Черепи
Орхідея-качечка
Орхідея-качечка
Орхідея-тигр
Орхідея-тигр
Веселий інопланетянин
Веселий інопланетянин

Детальная информация триптих из янтаря у нас на сайте. . Top 50 ultra wide wallpapers.
ОПАРТ Надрукувати
28.11.2008
ОПАРТ (англ. Op-art – скорочений варіант optical art – оптичне мистецтво) – художня течія другої половини 20 століття, що використовує різні зорові ілюзії, засновані на особливостях сприйняття плоских і просторових фігур. Течія продовжує раціоналістичну лінію техніцизму (модернізм). Сходить до так званого "геометричного" абстракціонізму представником якого був В. Вазарелі (з 1930 по 1997 р.працював у Франції) – основоположник оп-арту. Можливості Опарту знайшли деяке застосування в промисловій графіці, плакаті, зображальному мистецтві.
Напрямок опарту (оптичного мистецтва) зародився в 50-і роки всередині абстракціонізму, хоча цього разу в іншому його різновиді – геометричній абстракції. Його поширення як течії відноситься до 60-х рр. XX ст. Перші дослідження в області Опарту відносяться до кінця XIX ст. Ще в 1889 г. у щорічнику "Das neue Universum" з'явилася стаття про оптичні ілюзії німецького професора Томпсона (Thompson), який використовуючи чорно-білі концентричні окружності створював враження руху на площині: колеса на малюнках Томпсона "обертаються" і кола "переливаються". Але це було більш наукове дослідження особливостей зору, ніж мистецтво.
В 1955 р. у Парижі ОпАрт експонувала у своїй галереї Denis Rene. Але всесвітню популярність опарт отримав в 1965 р. після Нью-Йоркської виставки "Чутливе око" (The Responsive Eye) у музеї сучасного мистецтва. На виставці « Арте-Фієра–77», що проходила в 1977 році в Болоньї, демонструвалися твори художників цього напрямку – Віктора Вазарелі, Енніо Фінци й інших. Художники оп-арту нерідко поєднуються й виступають інкогніто: група Н. (Падуя), група Т. (Мілан), група Зеро (Дюссельдорф), група пошуків візуального мистецтва, очолювана Віктором Вазарелі, яка дала початковий поштовх руху оп-арту.
Художники оп-арту використовували різні зорові ілюзії, спираючись на особливості сприйняття плоских і просторових фігур. Оптичне мистецтво – мистецтво оптичних ілюзій, що опирається на особливості візуального сприйняття. Сприйняття малюнка засноване на оптичній ілюзії: зображення існує не тільки на полотні, але в дійсності й в очах, і в голові глядача.
Оптичний живопис ґрунтується на зорових ілюзіях , які виникають при сприйнятті деяких конфігурацій на площині. Наприклад, при розгляді чорних і білих концентричних окружностей, що чергуються, з'являються їх промені, що перетинаються, які обертаються на зразок пропелера. Креслення куба, на якому позначені всі його ребра, виявляється для ока нестійким, і його грані постійно міняються місцями, то висуваючись уперед, то відступаючи в глибину. При перетинанні відрізка прямої штрихами може виникнути відчуття ламаної лінії. Взаємне накладення двох геометричних (наприклад, кільцевих) структур дає ефект хвиль. Яскрава й різко позначена форма провокує так званий послідовний образ, тобто ілюзорну форму тієї ж конфігурації й контрастного кольору.
Оптичні ілюзії допомагають виявити деякі закономірності зорового сприйняття, тому їм приділяли велику увагу псиxoлоги.
Сконструйовані ними візуальні тести мали експериментальний характер. При сприйнятті реальних об'єктів ілюзії виникають рідко. Тому, щоб виявити сховані механізми людської перцепції, необхідно було поставити око в незвичайні умови, змусити його вирішувати нетипові завдання. Досвідчені графічні зразки, створені, наприклад, школою гештальтпсихології, привели до формулювання деяких правил, по яких протікає процес зорового сприйняття.
Завдання оп-арту – обдурити око, спровокувати його на неправильну реакцію, викликати "неіснуючий" образ. Візуально суперечлива конфігурація створює нерозв'язний конфлікт між фактичною формою й видимою формою .
ОпАрт навмисно протидіє нормам людської перцепції. Дослідження психологів показали, наприклад, що око завжди прагне організувати хаотично розкидані плями в просту систему (гештальт). В оптичному живописі, навпаки, прості однотипні елементи розташовуються так, щоб дезорієнтувати око, не допустити становлення цілісної структури. Так, у картині Віктора Вазарели “зау-Дзета” (1964) квадрати й ромби безупинно перебудовуються за схемою грецьких букв, але так і не поєднуються в певну конфігурацію. В іншій роботі Вазарелі –"Наднові" (1959 – 1961) – дві однакові контрастні форми створюють відчуття спалаху, що переміщується, сітка, яка покриває поверхню, через якийсь час відділяється й зависає, а вписані у квадрати кола зникають і знову з'являються в різних точках. Площина безупинно пульсує, то проявляючись у миттєвій ілюзії, то знову замикаючись у безперервну структуру. Назва картини наштовхує на уявлення про вибухи космічної енергії й зародження наднових зірок.
Безупинно коливні поверхні "надсенсорних" картин заводять сприйняття в тупік, викликають зоровий шок. Особливо сильного удару зазнавав нервовий апарат глядача на тих виставках, де експонувалися, системи, які рухаються, світяться, відбивають світло. Їхні відвідувачі реагували на "художню ілюзію" головокружінням й непритомністю.
Представники оп-арту стверджували, що їх роботи спонукують глядача до активної співучасті у творчості, оскільки саме око генерує форму, трансформує "матерію" живопису в "енергію" видимого образа (див. судження Х.-Р. Сото: там же, с.103). У цьому ОпАрт замикається з масовим мистецтвом: "Зближення з формами масових видовищ і атракціонів особливо явно в просторових конструкціях оп-арту: системах, що обертаються, блискають, постійно міняють свій вигляд, мерехтливих площинах, що рухаються й, і об'ємах". Знахідки в цій області Якова Агама, Хесуса-Рафаеля Сото, Карлоса Крус-Дієса, Хуліо Ле Парку, Жоеля Стіна, Джеффри Стіла й інших згодом з успіхом використовувалися в оформленні дискотек, комерційних виставок, світлозвукових шоу й інших масових заходів. Вазарелі був найяскравішим представником оп-арту завдячуючи як розмаху своєї творчості так і логічної завершеності свого методу. Він досліджував вплив цього мистецтва і його застосування в архітектурі й дизайні що привело до розквіту оп-арту в рекламі й дизайні настільки що навіть виникла небезпека перетворення його в прикладне мистецтво. Щоб досягти зовнішніх оптичних ефектів оп-артисти використовують матеріали, які не застосовуються у живописі (метал, скло, пластик), які мають поверхню, що відбиває. Ця ж ціль навела художників на думку використовувати виразні можливості тканини й прозорих матеріалів – улюблений прийом для реклами й друку, що шокує й досягає негайного результату. У цьому ж дусі буде працювати й покоління художників народжених між 1925 і 1930, чия творчість зв'язана головним чином з 1960-ми – вони систематизують попередні відкриття і розширять області застосування оп-арту в повсякденнім житті.
Спираючись на певні психологічні особливості людського сприйняття, художники оп-арту використовували деякі зорові ілюзії. У якості засобів образної виразності тут фігурують колір, контрастний або м'який, що тане в півтонах, і геометризований малюнок у вигляді точок, ліній, кривих, спіралей, ускладнених накладенням або сполученням різних орнаментів, визиваючий ефект "вторинних образів", танець, візерунків, що безупинно рухаються й заперечують один одного і додаткових квітів.
Якщо в природі ми бачимо красу навіть там, де панує хаос і відсутній ритм, то ОпАрт, як і людина, яка прагне удосконалити природу, шукає красу й виразність у чіткому, але водночас складному для нашого сприйняття геометричному малюнку, вносячи хаос у наше відчуття форми й простору й таким способом домагаючись певного ефекту. Наше сприйняття прагне організувати видиме для ока зображення хаотично розкиданих кольорових плям у просту систему, ОпАрт, навпаки, користуючись строгими геометричними побудовами руйнує цілісність сприйняття, демонструючи особливості нашої перцепції.
Особливо ясно це виражає імп-арт – неможливе мистецтво, що досліджує властивості просторового сприйняття. Тут ми бачимо зображення об'єктів, що не існують у просторі – елементи зображення тривимірного об'єкта розташовані у взаємозв'язку, що перешкоджає їхньому однозначному сприйняттю. Найбільш відомими представниками цього напрямку є Оскар Реутерсвард, М. К. Ешер, Жос де Мей, Тамаш Фаркаш, Семен Пучків.
 
< Попередня   Наступна >