Вільгельм Вундт
07.09.2008
Вільгельм Вундт народився в містечку Некрау недалеко від Манхейма і був сином лютеранського пастора. Закінчив школу в 1851 р. і до 1856 р. навчався в Тюбінгенському, Берлінському і Гейдельберзькому університетах. На останньому році навчання в Гейдельберзі Вундт був практично на межі смерті від серйозного захворювання. Після одержання диплома по медицині в Гейдельберзі, Вундт короткий час вчиться в Йогана Мюллера і незабаром стає співробітником Університеті - асистентом видатного фізика й фізіолога Германа фон Гельмгольца, с 1858 по 1864 рр. У цей час він пише роботу "Статті по теорії почуттєвого сприйняття" (1858-62). Також у Гейдельберзі Вундт одружується. У цей період Вундт починає читати перший у світі курс по науковій психології, постійно підкреслюючи в ньому використання експериментальних методів, взятих із природничих наук. У своєму курсі він підкреслює фізіологічний зв'язок між мозком і розумом. Знання й досвід Вундта у фізіології мали величезне значення для становлення нової науки - психології. Його лекції були опубліковані у вигляді книги "Лекції про розум людини й тварин" в 1863 р. В 1864 Вундт одержує місце доцента у Гейдельберзі. Вундт починає роботу, яка привела його до публікації в 1874 р. однієї з найважливіших робіт в історії психології, книги "Принципи фізіологічної психології". Принципи будують психологію, як дослідження безпосереднього досвіду свідомості, включаючи почуття, емоції, вольові акти й ідеї, за допомогою методу інтроспекції або самоспостереження. В 1875 Вундт дістає посаду професора в Лейпцігському університеті, а через 4 роки засновує першу у світі психологічну лабораторію. Учені із усього миру збираються в лабораторії Вундта, у тому числі Едвард Тітченер. Пізніше, студенти Вундта засновують психологічні лабораторії в Університеті Пенсільванії, Колумбійському Університеті і ін. Вундт жив у Лейпцигу до самої смерті й був науковим керівником в 186 студентів, що захистили докторські дисертації по різних наукових дисциплінах. В останні роки життя Вундт фокусується на соціальній і культурній психології, і до самої смерті пише фундаментальну 10-томну працю "Соціальна Психологія". Наукова спадщина Вундта колосальна за обсягом і становить близько 54000 сторінок у вигляді книг і статей. Деякі особливо важливі його роботи: "Лекції про психологію людини й тварин", "Есе", "Етика: дослідження фактів і законів морального життя", "Гіпнотизм і вплив" (1892) і "Вступ у психологію". Вундт намагався зрозуміти людський розум вивчаючи складові частини людської свідомості, також як при вивченні складної хімічної речовини його розбивають на складені елементи. Таким чином, Вундт представляв психологію як науку, схожу з фізикою й хімією, у якій свідомість є набором розділюваних частин Ці ідеї Вундта були розвинені Едвардом Тітченером колишнім студентом Вундта. Тітченер розвив систему Вундта, його ідеї лягли в основу концепції структурализму у психології. Хоча Вундт покладався у своїх дослідженнях на науковий і фізіологічний методи, він часто використовував і метод інтроспекції, який сьогодні не розглядається як науковий, тому що він не є емпіричним і не дає відтворені результати. Вільгельма Вундта часто називають одним з батьків сучасної психології. Багато його робіт, наприклад, "Принципи фізіологічної психології", є класичними й фундаментальними працями в області психології. Але, згодом, психологічна наука пішла далеко вперед і вплив результатів Вундта на сучасні дослідження ставиться під сумнів багатьма експертами. Вундт працював у величезній кількості галузей науки, він публікував роботи з філософії, психології, фізики, фізіології. Неосяжність його друкованої спадщини за тривалу 65-літню наукову кар'єру така, що навіть важко побудувати єдину картину його діяльності.